Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 23.11.2019, 04:27

Корюківська гімназія

Меню сайту
Наше опитування
Як пройшов ваш шкільний день?
Всього відповідей: 700
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Квітень » 27 » Таланти у нашому краї!
13:39
Таланти у нашому краї!

Поезія і проза… Вони покликані хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовний світ людини. Президент України своїм указом оголосив 2013­-ий – Роком  дитячої творчості. З  січня по квітень було проведено районний літературний  конкурс поезії та прози «Таланти Корюківського краю» ­ заради пошуку,  підтримки та розвитку талановитих дітей, підвищення їх мовної культури, всебічного оновлення змісту і форм роботи з обдарованою молоддю  в загальноосвітніх закладах району. 

Для участі  було необхідно подати роботи у вір­шованій або прозовій формі. Кількість робіт від одного учасника  – необмежена, тематика – різнопланова. У конкурсі мали право брати участь учні віком від 6 до 18 років. Роботи перевіряло журі у складі: Анатолія Хоменка, Віктора Божка,  Тетяни Сіренко.  Учнівські твори, подані на конкурс від 91 учасника,  засвідчили, що є у нас обдаровані юні поети і прозаїки! Журі довелося добре попрацювати, щоб визначити призові місця та переможців. Оцінювалися: художність, довершеність, уміння авторів писати самобутньо. Переможців визначали у двох вікових категоріях:  перша – учні 1 – 6 класів; друга  – учні 7 – 11 класів. Присуджувалися І, ІІ, ІІІ місця.


У першій віковій категорії (учні 1 – 6 класів): 

І місце ­ виборов Роман  Єрмоленко, учень 6 класу Охрамієвицької ЗОШ І­-ІІІ ст., 

ІІ місце - Олександр Тищенко, учень 3 класу Охрамієвицької ЗОШ І­-ІІІ ст.,

ІІІ місце - Марія Берека, учениця 2 класу Сахутівської ЗОШ І­-ІІ ст.


У другій віковій категорії (учні 7 – 11 класів):

І місце зайняла Ольга Рубей, учениця 7 (3) класу Корюківської гімназії,

ІІ місце – Поліна Сенько, учениця 10 класу Наумівської ЗОШ І­-ІІІ ст.,

ІІІ місце - Оксана Ховдій, учениця 8 класу Савинківської ЗОШ І-­ІІІ ступенів.

 

Фрагменти творів переможців конкурсу, які будуть повністю надруковані у збірці 

 

Роман Єрмоленко

Ще учора холодний вітер

Дошкуляв і хапав за плечі.

А насправді, ламаючи віти,

Готував, мабуть,

          шлях до втечі.

Бо сьогодні всміхнулося

                          сонце,

Відчинило небесну браму,

      Ллє проміння мені

                          у віконце,

      Обминувши

                        віконну раму...

 

Олександр Тищенко

Байка  "Дуб і Лоза”

...Пита в Дуба ­сусіда Лоза: "Ну, як, Дубе, ти живий?”. Дуб відповідає: "А що? Я впевнений, що краще зустріти Буревія навстоячки, з гордо піднятою головою й боротися з ним, рости високим і сильним, ніж принизливо гнутися до землі й бути маленькою й тоненькою лозинкою!”. Так і в людей повелося: хтось живе тишком­нишком, ховаючись від труднощів, а хтось мужньо долає перешкоди, змінюючи світ.

 

Марія Берека

"Казка про Неслуха”

...І наказав Лісовик хлопчику загасити пожежу. А ще посадити молоді деревця. Неслух швидко взявся до роботи. Побачили лісові мешканці, як старанно працює хлопчик, і почали йому допомагати. З того часу Неслух більше нікому не завдавав шкоди. А самого хлопчика почали називати Слухнянком.

 

Поліна Сенько

(Уривок)

Пам’ятаю, як будучи зовсім юним створінням, почувалася то безмежно щасливою, то вкрай знедоленою і нещасною. Скажете: «Як так?! Адже ти була надто маленькою? Чи могла  по – дорослому сприймати світ?» Судіть самі, але так вже склалося, що радість і розпач, навіть горе,  неначе світлі і темні полоси розмалювали таке далеке і близьке моє дитинство...

Щаслива... Йдемо, ні, вже біжимо з мамою дорогою в дитячий садок. Я влаштувала вдома істерику, туди зовсім не хочу. Тільки на вулиці сором стримує рюмсання. А мама розказує, що і сонечку, можливо, вставати не хочеться, краще поніжитися в пухких хмаринках. «Але ж встає, світить, гріє, радує нас. І зараз, чуєш, донечко, воно каже: «Доброго ранку, Поліночко! Я раде тебе знову бачити. Буду заглядати у віконце в садочку, махати тобі своїм промінцем. А на прогулянці поцілую в щічку. Домовились?» ­ підбадьорює мамуся. І я вже веселіше, більше того ­ радісно крокую в садок.

Нещасна... Батько привів друзів, вони на кухні, в орендованому нами будинку зі сходинками, «відмічають» розкриту кримінальну справу і свій успіх. Мама в залі в’яже мені кофтинку (досі пам’ятаю ­ темно­вишневого кольору, з ґудзиками і кишеньками). Я граюся біля неї. Батько заходить, бере мене на руки, мовляв, ходімо, хрещений хоче тебе побачити... Мама каже йому: «Не варто, ти ледь на ногах тримаєшся. Ще впадеш з дитиною». Він грубо її відштовхує... В кухні ми з ним падаємо. Він повертається і б’є маму. «Накаркала!...»

Щаслива... З мамусею гуляємо в міському парку. Я у в’язаному рожевому беретику, такого ж кольору шарфику. Словом ­ красуня. Збираємо у букетик дивовижно красиве листя клену. Мама фотографує мене для ілюстрації свого есе у газеті. До нас приєднується мамин керівник, головний редактор «районки» зі своїм сином. Дядя Саша розлучений, і взяв Миколку у колишньої дружини на вихідні. Ми гойдаємося, кидаємося листям. Весело...

Нещасна... Сиджу на стільці під великим вікном у бабусі. Спираючись на підвіконня, зафарбовую розмальовки. Часто піднімаю голову і уважно дивлюсь у вікно. З сумками пройшла тьотя Іра, мама подружки і сусідки Маринки. Вони з її татом теж розлучилися і мама поїхала шукати долі і заробітків у Київ. Маринці сьогодні поталанило. Заздрю їй і злюся на свою мамусю, якої нема. поруч...

Щаслива... За вікном автобуса все мерехтять і мерехтять яскраві вогні великого міста. Я в захопленні. Я такого ще не бачила. «Мамо, дивись яка пальма з гірлянд! Мамо, дивись скільки машин! Мамо, то ж міст здоровенний?» ­ кричу голосно, не соромлячись нікого в салоні автобуса. Ми переїжджаємо жити в Київ!

 

Ольга Рубей

Україночка

Я рано­вранці

прокидаюся,

З сонечком вітаюся,

Дощиком вмиваюся!

І тому я чепурненька,

Громадяночка маленька!

Я зростаю українкою,

Гожою дитинкою.

 

Оксана Ховдій

Поверніть мені маму

Прокидаюсь від лагідного дотику до обличчя  сонячного промінчика. Проте очі не розплющую, так хочеться ще трішечки поніжитися в ліжку,  наче маленька – маленька. Я сьогодні іменинниця, чому б себе не побалувати. Не розплющую очі ще й тому, бо точно знаю: зараз відчиняться двері, і до моєї кімнати тихесенько зайде бабуся. Вона вже не раз заглядала. Зазвичай, саме бабуся першою вітає мене з днем народження. Називає своїм ясним сонечком, каже, яка я вже  доросла дівчинка,  розумниця і  помічниця. І хоча добре знає, що засмутить мене, все ж передаватиме вітання від мами, стверджуватиме, що та вже тисячу разів телефонувала, щоб привітати іменинницю, однак їй не хотілося мене будити.

Аби не випробовувати терпіння бабусі, розплющую очі. За мить ­ і вона, моя найрідніша, найласкавіша людина, яка завжди поруч, завжди приголубить, допоможе, розрадить, поплаче й порадіє разом зі мною. Соромно згадувати, але років зо п’ять тому, я  її називала мамою, бо саме  вона співала мені колискову, мила голівку, збирала в садочок, привела вперше до школи. Бабуся каже, що я рано подорослішала, хоча мені всього лише дванадцять. Мабуть тому, що виросла і в пір’ячко вбралася без мами.

А мама ­ на заробітках в далекій Італії: доглядає за сеньйором Мауриціо. Востаннє я бачила її на Різдво. Приїхала, накупила подарунків ­ і допобачення. У неї, мовляв, робота. Мама, а особливо бабуся, переконують мене, що так треба, що все це для мого ж добра, що дбають вони про майбутнє своєї дівчинки. Дивні ці дорослі. Ніяк не можуть збагнути простих речей: я ­ дитина, а отже, хочу, щоб поруч зі мною була матуся, хочу відчувати її любов і турботу.

Як це не дивно, але мої однокласники заздрять мені, адже стильно вдягаюся, маю крутий телефон, ноутбук. А я ... заздрю їм, бо вони щасливіші за мене, заздрю своїй найкращій подрузі Соломії, оскільки часто бачу, як вона з мамою і маленьким братиком прогулюється парком, як Іринка ніжно заглядає в мамине обличчя, як ловить кожне її слово, а мама лагідно й обережно поправляє донечці волосся. А в мене ні братика, ні мами. Помітила, що навіть учителька уникає дивитися в мій бік, коли говорить про маму.

Бабуся любить повторювати, що Італія – тепла й сонячна країна, але для мене вона далека й холодна, бо забрала маму. Дядю Президенте, я чула, що ви можете все: поверніть мені мою маму.



За матеріалами районної газети "Маяк"


Переглядів: 247 | Додав: KUadmin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz